Про мінливіть життя, або під лежачий камінь вода не тече

Два роки тому, я здобув американканський диплом, то була радість, певно ще більша ніж закінчення ЛДМУімД.Галицького на Неньці. Надрукував відмінне резюме, відіслав у всі можливі та неможливі інстанції... і нуль.. місяць... два... три... нуль.. no response. Ситуація вимальовувалась депресивною... світ переставав тішити. Витратив стільки коштів, часу і зусиль на те американске навчання і що? Зусь?  З"явились запитання, а для чого взалі це все? Але жити треба... жінка... і дитина мала...


Пам"ятаю спекотний літній вечір, мала попросила морозива. З грошима скрутно, але їдем, най вже там... Стоїмо в короткій черзі, перед нами тільки один кремезний чоловік, років сорок, одягенений в хірургічні піжаму темно синього кольору. Було близько до розпачу, майже останні гроші. А як же далі, в чужій країні, я нікого тут не знаю. Дивився на нього майже як на Бога... " Вау.. він напено доктор, можливо хірург..цікаво, має свій кабінет, чи працює в шпиталі.. а може і те і те.." Мене просто переповнювало бажання заговорити з ним, познайомитися, запитати про працю.. бо сім"я.. її тре годувати.. але ж ні, не вистарчило сміливості. Кремезний чоловік в хрургічній піжамі, розплатився тай пішов, не здогадуючись про мою присутність.


Позавчора, я прийшов з аудитом в один з приватних лікарських офісів. Зустріли як завжди, офіційно, без пафосу. Дали лікарський кабінет, велике зручне крісло. Сиджу, тихенько розбираю папери, клацаю по EMF (Electronic Medical Files) в компі, тут заходить він, в тій самій темно-синій піжамі.
-Hi, my name is William, I am a nurse here. If you need something, just let me know. Подає руку і опускає погляд.
Я не встав.. підвів очі з паперів, машинально відповів:
-Hello, I am Andriy, nice to meet you William. I am fine, thank you.
А сам просто офігіваю від несподіванки.
Він:
-You have such a nice job, I got stuck in this office... is your company hiring nurses? Probably not...
-.........Just try, William...
Мене накрило...